Саме в зимові дні січня, лютого 75 років тому в селах України
люди почали масово вимирати від голоду. Щодня вимирали тисячі людей. Уявіть
собі сьогоднішній день днем 1933-го
року.
Уявіть себе в селі. Ви невидимі. Але ви все бачите: Ось через силу волоче
ноги виснажений молодий чоловік, шкіра та кістки, очі дикі, голодні, обірваний,
неголений. Підсковзнувся, упав і встати на ноги не може. А мороз. Він
зіщулився, щоб зігрітися. Та так і затих. Заходите в запущений двір. Ні собаки,
ні кішки, ні, тим паче, куриці. Стукаєте в двері. Ніхто не відповідає. Заходите
в сіни, потім в хату. Тиша. В напівтемряві придивляєтесь і бачите: на ліжку
лежить молода жінка з двома немовлятами різного віку. Всі троє худі, очі
позападали. В хаті холодно. В печі не горить. Н а печі стоїть чавун з
відвареним буряком , другий – зі звареною нечищеною картоплею. Хліба не видно.
Батько, очевидно, десь в пошуках їжі. Ви бачите, що вони помирають з голоду,
але допомогти не можете, бо ви невидимі. Виходите на вулицю, йдете далі . В
сусідньому дворі така ж пустка , а в хаті
лежить померлий старий і байдужа вже до всього жінка. Їй залишилося жити небагато. Ідете далі. Аж
ось бачите двір, в якому бігають кури, є й собака, і корова. А в хаті господиня
наварила борщу з м’ясом, готує вареники з сиром. На
столі сметана, масло коров’яче, олія. Ви знаєте, що
це будинок колгоспного комірника. Голоду тут не знають і потім будуть вони і
їхні діти говорити: «Не бачив я голоду. Не було його». Ідете далі. Аж ось
сільрада і правління колгоспу. Всередині молоді хлопці б’ють виснаженого
чоловіка з іншого села. Вони впіймали його на дорозі, яка повз це село веде на
залізничну станцію. Ніс власні речі, щоб поміняти їх на харчі. У сільради є
наказ із району: всіх, і своїх, і чужих, хто без дозволу буде добиратись до
станції, ловити, речі їхні забирати, і ще й карати їх. Голова сільради, його
заступники, бригадири прислані в село через район і область аж із Росії для проведення
колективізації і створення колгоспів. А місцеві посіпаки ,так звані «активісти»
їм допомагають. Разом вони старанно виконують вказівки надіслані через район,
область, Київ із Москви. І от вони жорстоко б’ють
цього змученого голодом чоловіка, який із останніх сил хотів добути їжі. Він
реве від болю і безсилого розпачу. Натішившись, вони витягають його надвір:
«Нехай додихає. Василь потім забере». І починають ділити його речі. Виходите
надвір. Аж ось і Василь їде підводою з двома помічниками. На підводі трупи
померлих людей, зібрані по селу. Вони відвозять їх в глинище, скидають в нього
навалом і трохи прикидають землею. Виходите із села. Йдете полем. Бачите: під
снігом зеленіє озимина. Буде хліб, але аж через п’ять місяців. До того помруть
іще мільйони. Ще будуть такі села, де на в’їзді і виїзді будуть вивішувати
чорні прапори, що означатиме, що село вимерло повністю. Ще будуть випадки
людоїдства. Тоді люди в Україні і на Кубані не знали , що їх винищують голодом
навмисне, щоб покарати українців за непоступливість більшовикам, за прагнення
до самостійності, за збройний опір. Покарати так, щоб, як любив говорити Ленін:
«На багато десятків років наперед вони не думали ні про який опір». І це їм
вдалося дуже добре. Немає більше в історії людства такого прикладу, щоб за
вісім місяців було знищено голодом від семи до десяти мільйонів людей.
Сьогодні всі юристи люблять
повторювати, що людину може назвати винною і покарати лише суд. А ще: в кожному злочині є замовник,
організатор і виконавець. Голод в Україні і на Кубані в 1921---1923 і в 1933
роках це найтяжчий злочин. А ще було винищення членів всіх інших партій окрім
комуністичної. А ще було винищення церковних служителів. А ще було винищення,
так званих, «куркулів» разом із сім’ями. А ще було винищення
українських патріотів в громадянській війні, розв’язаній більшовиками, а також
в мирний час. А ще було винищення інтелігенції. А ще було винищення багатих
людей, царської сім’ї. І ще багато злочинів комуністичної влади можна згадати.
Сьогодні інформоване людство знає хто ці злочини замовляв, хто організовував і
хто виконував.
Як стверджують юристи, найбільшу долю вини за злочин несе замовник.
Спираючись на документальні джерела, я стверджую, що замовником всіх цих
злочинів був Володимир Ленін. І
будь-який неупереджений суддя, уважно розібравшись в діяннях Леніна, скаже це
саме.
Володимир Ленін --- один із
найбільших душогубів в історії людства. Кого можна поставити поряд з ним?
Олександр Македонський, Чингіз-хан, Тимур, Адольф Гітлер, Йосип Сталін. Далі
можна порахувати дрібніших. Це єгипетські фараони, азіатські правителі,
європейські королі, татарські хани, російські царі, першого з котрих я не
берусь визначати. Серед усіх перерахованих Ленін знаходиться на одному з
чільних місць. А по кількості пам’ятників і різних пам’яток всіх видів він без
сумніву займає перше місце. Все це створили
комуністи, брехливою пропагандою перетворивши Леніна на земного бога. І
люди повірили в святість цього людоїда. Бо правдиву інформацію про нього і
об’єктивний аналіз його діянь розповсюджувати в СРСР було заборонено під
страхом смерті. Служба політичної безпеки комуністів у вигляді Надзвичайної
комісії, Міністерства державної безпеки, Комітету державної безпеки ретельно
слідкувала за порушеннями цієї заборони і негайно без шуму виймала порушників
із суспільства на якийсь час чи назавжди. А ті, хто не прагнув істини,
сприйняли за істину те, що вдовбували в свідомість комуністи. Комуністи ж використовували для цього ще й
письменників, поетів, артистів, художників, композиторів. І з допомогою їх
буквально зомбували людей. Природний економічний, соціальний чи культурний
поступ, який в інших країнах такого ж рівня розвитку був ще більшим, комуністи
перетворювали в своїй пропаганді в надзвичайні досягнення своєї партії,
відносячи їх на рахунок величі і геніальності її засновника. І громадяни СРСР
сприймали цю брехню за правду, бо не мали ніякої іншої інформації. Той же, хто
порушуючи заборону, ловив інформацію заборонених для прослуховування в СРСР
зарубіжних радіостанцій, які до того ж нещадно глушилися, про почуте міг
поділитися лише пошепки з найдовіренішими людьми. Отже, Ленін, а потім і Сталін
були зведені пропагандою в земних богів.
Прийшов час і Микита Хрущов
розвінчав Сталіна, відкривши світові його злочини. Чому ж він не розвінчав
засновника комуністичної партії, найвірнішим учнем якого був Сталін? Тому, що
тоді злочинною ставала вся партія, яка виконувала вказівки свого вождя. А це ж
був би кінець і КПРС і СРСР. Хрущову ж дуже хотілося самому покерувати країною.
Та й соратники не дозволили б йому ганьбити ім’я
Леніна. Вони б його або знищили, або запроторили б в психушку навіки. І все
таки вони допустили помилку, дозволивши послаблення дисципліни, невеличку
гласність, можливість критикувати владу. В першу чергу почали всі кому не лінь
критикувати саме Хрущова. Маса анекдотів пішла гуляти по країні. І зацікавлені
були в цьому перш за все соратники Хрущова по Політбюро, які розуміли згубність
його виступу проти Сталіна для партії. Бо влада комуністів трималася саме на
жорстоких переслідуваннях тих, хто їх критикував.
Та завдяки Хрущову лід тронувся.
І комуністичний паровоз невідворотно покотився з вершини своїх задумів у прірву
повного краху 1991 року.
Навіть невеликий аналіз,
зроблений мною, дає достатньо доказів для моїх тверджень. Цей аналіз я робив,
виходячи з власного життєвого досвіду, проглянувши сорок томів із 55-ти томного
збірника творів Леніна, прочитавши твір видатного громадянина Росії Олександра
Солженіцина «Архіпелаг Гулаг», твір видатного українця Павла Штепи
«Московство», а також Історію України В.К. Губарева.
В Україні склалася дивна
ситуація. На українській банкноті зображено Михайла Грушевського, як видатного
діяча української державності. Цього діяча Ленін діями своїх прибічників і
послідовників вигнав із України, розгромив його дітище УЦР, сплюндрував і саму
Україну, більшовицько-комуністична влада, створена ним винищила загалом біля
двох десятків мільйонів українців. І сьогодні лише завдяки решткам збанкрутілих
комуністів він красується по всій Україні. Та невже ота купка комуністів і
засліплених їхньою брехливою пропагандою байдужих до своєї нації людей сильніші
за багатомільйонну решту думаючих громадян України? Комуністи спекулюють
терміном «історія». Мовляв, не можна змінити історію. Дійсно її не зміниш.
Історія --- це те, що було. А не те , що видумала якась людина. Тому Ленін і
його прибічники й послідовники історичного масштабу залишаться в справжній
історії, як один з найбільших душогубів і його прибічники й послідовники. Але
це не означає, що розібравшись в їх справжній суті , українці й надалі повинні
на них молитися. Держати в своїй хаті зображення свого смертельного ворога на
чільному місці --- це ознака душевного захворювання, а що ганьба, то це вже
точно.
Пропоную Верховній Раді
якнайшвидше прийняти закон про організовану ліквідацію в Україні всякої пам’яті
про Леніна і його послідовників.
Доручити Академії наук і Радам всіх рівнів запропонувати українські
приклади, гідні збереження пам’яті в Україні.
Очистившись від
імперського бруду і гідно вшанувавши свої національні цінності, Україна,
нарешті, стане українською державою. І разом з братніми народами, що проживають
в Україні і поважають українців, українці, обравши гідну поваги владу,
побудують квітучу, заможну Україну.
Микола Сищенко, публіцист
Ініціатор
створення «Партії добробуту народу
України»
м. Лозова Харківської обл.
Тел. 3-8-093-5784785
3-8-066-9555703
18.02.2007 року
Немає коментарів:
Дописати коментар