Голові Конституційного
суду України
позовна заява.
Спираючись на статті 21, 22, 23, 24, 28, 34, 38,
40, 42, 43, 45, 46, 48, 49, 53, 55, 56, 62, 64, 66, 67, 68 Конституції України,
я звинувачую найвищу державну владу України від часу проголошення її
незалежності 24.08.1991 року до сьогоднішнього дня 05.07.2008 року, а саме
Президентів Леоніда Кравчука, Леоніда Кучму, Віктора Ющенка, Голів і депутатів
ВРУ всіх скликань, всіх Прем’єр-міністрів і міністрів, у створенні протигуманної
соціальної і громадянської нерівності між громадянами України, в приниженні
гідності більшості громадян всупереч статтям 21 (Усі люди є … рівні у
своїй гідності та правах), 22 (Конституційні
права і свободи гарантуються і не можуть
бути скасовані. При прийнятті
нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод), 23 (Кожна людина має право на вільний
розвиток своєї особистості, якщо при
цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед
суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її
особистості), 24 (Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути
привілеїв чи обмежень за ознаками … соціального походження, майнового
стану, … за мовними або іншими ознаками), 37(Утворення і діяльність політичних партій …, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності
України, … порушення суверенітету і територіальної
цілісності держави, підрив її безпеки, …на розпалювання міжетнічної, …,
релігійної ворожнечі … забороняються),
38 (Громадяни мають право … бути обраними до органів державної влади), 41 (Використання власності не може завдавати шкоду правам, свободам та гідності громадян,
інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію, природні якості землі),
43 (Держава створює умови для повного
здійснення громадянами права на працю. Кожен
має право на належні, безпечні і здорові
умови праці. Право на своєчасне
одержання винагороди за працю захищається законом), 45 (Кожен, хто працює має
право на відпочинок), 46 (Пенсії, , що є основним джерелом існування, мають
забезпечувати рівень життя, не нижчий
від прожиткового мінімуму, встановленого законом), 48 (Кожен має право на достатній
життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг,
житло), 49 (Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням.
Держава створює умови для ефективного і
доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах
охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена), 53
(Держава забезпечує доступність і
безоплатність … вищої освіти в державних і комунальних навчальних
закладах), 68 (Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та
законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей),
відчуживши їх і фактично скасувавши, шляхом прийняття і введення в дію законних
норм, які призвели до зруйнування промисловості, сільського господарства, до
втрати трудящими людьми роботи, майна, житла, засобів для існування, до
руйнації науки, освіти, культури, медицини, армії і іншого, до появи десятків
тисяч жебраків, а з іншого боку створили умови для бурхливої діяльності всіляких
безчесних людей і шахраїв, спрямованої на пограбування народу і держави, на
захоплення ними державних багатств при безпосередній активній участі
представників державної влади, результатом чого стало на сьогодні більшість
народних депутатів є мільйонерами, в Україні на пустому місці з’явилося сім
мільярдерів і сотні мільйонерів. Отже, можна об’єктивно констатувати, що майже на вимоги всіх вище
наведених норм Конституції України найвища державна влада незалежної України
своїми справами відповіла: «Ні».
Наведу деякі факти.
1.На початку 90-х років державна влада
України створила умови для появи різних фальшивих банків, трастів та компаній,
в тому числі й страхових, які просто видурили брехливими обіцянками у людей
гроші, а потім збанкрутували, тобто вкрали ті гроші, і поховалися, як миші по норах. Державна
влада не розшукувала їх, щоб повернути людям вкрадене і покарати за зловживання
людською довірою. А звинуватила людей в надмірній довірливості. І цим надихнула
інших на ще більші порушення законності і моралі. Саме тут і були порушені
державною владою норми статей, 22, 23,41,
або норми діючої на той час Конституції УРСР, які були ще жорсткіші. Очевидно,
натхненником такої поведінки влади був Леонід Кравчук, який мріяв про створення
в Україні середнього, треба розуміти багатого, класу, бо він на посту Секретаря
КПУ дещо придбав і йому був потрібен фон, на якому можна показати свої статки.
Пізніше, коли процес «створення» пішов, він їх збільшив і відкрито придбав собі
«хатинку» в Канаді.
2.В ті ж роки завдяки державній владі в
загально бідній Україні поруч з раптово збіднілим Ощадним банком з’явилися
агресивні ненаситні комерційні банки. Вони підняли відсотки на отримання
кредитів до небачених в Україні розмірів. І за рахунок цього швидко розбагатіли.
Робота в банках, де прибиральниця стала отримувати більше кваліфікованого
інженера, стала найпрестижнішою. Державна влада всіляко підтримувала банки, а
найбільш спритні і безсовісні її представники і самі кинулися кувати в банках
гроші особисто, чи з допомогою близьких людей. Між тим сільськогосподарські і
промислові підприємства, які змушені були користуватися кредитами нових банків,
бідніли і скорочували свої штати, лишаючи людей заробітку. Таким чином порушувалися
права трудящих згідно норм статей 21,22,
23, 28. новоявленими комерсантами, які не виконували норм статей 23, 41, 42, 67,68, а також вимушено
підприємствами, які порушували норми статті 43, 45, та державою порушувалися норми статей 46, 47, 48, 49, 53
внаслідок розвалу економіки і відсутності грошей.
3.Завдяки керівним нормам державної влади
цього ж періоду відбулося розорення
колгоспів, радгоспів, науково-дослідних станцій, державних птахоферм,
племінних господарств і інших сільськогосподарських підприємств шляхом їх
примусового розформування і приватизації (на початок 1995 року змінили статус
8,8 тисяч колгоспів, 94%, розпаювали майно 8,3 тисячі). Це був злочин подібний
до комуністичної примусової колективізації. Людських жертв не було, бо не
зачіпалися особисті господарства, а тому не було фізичного спротиву. Але
економічні наслідки були ще гірші ніж від колективізації: зниження врожаїв
сільськогосподарських культур (за 10 років продуктивність праці скоротилася в
два рази), зменшення посівних площ, майже поголовне знищення громадського
поголів’я ВРХ, свиней, птахів, перестала поновлюватися сільськогосподарська
техніка, що призвело до розорення промислових підприємств, які її виготовляли,
були по всій Україні зруйновані тваринницькі ферми, заросли бур’янами лани,
збідніли безробітні селяни, бо гектари землі, якими їх наділили голими руками
не обробиш, а той, хто захопив колгоспну чи радгоспну техніку за використання
цієї землі платив копійки, поширилося в небачених розмірах пияцтво, крадіжки
приватного майна, занепала мораль,культура. Цими діями влади були також
порушені норми всіх вищезгаданих
статей.
4.
Розорення сільського господарства і промисловості в значній мірі посилювалося
тим, що внаслідок розриву економічних відносин з Росією порушилося стабільне
постачання України природним газом, нафтою та нафтопродуктами. Справою
забезпечення їх зайнялися спритні ділки. Ця сфера, як і банківська справа,
стала полігоном, на якому відшліфовувалася майстерність спритних ділків у
пограбуванні держави і народу. Не знайшлося в Україні чесних державних діячів,
які б зупинили це пограбування. Навпаки, високі державні мужі ковтали слину від
заздрості до тих, хто прилаштувався до такого прибуткового, так званого,
бізнесу і навперебій кинулися в нього. І бізнес цей робився за законами, які
створила державна влада незалежної України. Звісно ж цей бізнес також порушив
норми всіх вищенаведених статей.
5.Промислові підприємства перетворили на
акціонерні товариства. Ніби-то, віддали відповідальність за результати їх діяльності
в руки їх працівників. Але акціонування нічого не змінило в статусі рядових
працівників підприємств. Бо у свій робочий час кожен зобов’язаний виконувати свої безпосередні обов’язки. І працівникам, які зайняті
безпосередньо виробничим процесом, немає часу і можливості контролювати дії
керівництва. А державна влада, у вигляді Фонду державного майна, залишила
акціоновані підприємства без контролю. Саме тоді розгорялися апетити у
пройдисвітів захопити підприємства у свої руки. Користуючись безконтрольністю, керівництво
підприємств почало обкрадати і самі підприємства і їх рядових працівників.
Наприклад, на Лозівському ковальсько-механічному заводі з початку1992 року в
результаті розриву економічних зв’язків з Росією і знищення колгоспів та
радгоспів почало скорочуватися виробництво і почав погіршуватися економічний
стан заводу. Почалися затримки у виплаті заробітної плати, дедалі довші. Почали
скорочувати штати. З 15 тисяч працівників на сьогоднішній день чи й 3 тисячі
набереться. В той же час на заводі з дозволу його керівництва з’явилися різні кооперативи. А керівництву
заводу надала такий дозвіл звісно ж державна влада. Встановивши тіньовий
контакт з керівництвом заводу, кооперативи використовували майже безкоштовно
виробничі потужності заводу, його енергоресурси і, навіть, фонд заробітної
плати, бо працювали на себе часто і в робочий час, виконуючи замовлення
сторонніх замовників. Ці замовлення міг би виконувати і завод при бажанні його
керівництва. Але тоді і прибутки керівництва заводу не виходили б за межі звичайної посадової оплати. Був,
навіть, такий кооператив, який виконував функції відділу постачання в робочий
час, зформований з працівників відділу, і перепродував закуплені матеріали по
спекулятивній ціні тому ж таки відділу. Це було обкрадання заводу, а через
здорожчання його продукції , і рядових його працівників. Рядові працівники, які
не приймали участі в цих кооперативах, могли лише здогадуватися про порушення
законності, бо часто були свідками цього, але для офіційного звинувачення
потрібен був доступ до документів, якого домогтися було неможливо. Хто
намагався дізнатися правду, опинявся за ворітьми заводу. Були офіційні
перевірки, які знаходили лише дрібні порушення, бо саме тоді розросталася до
масових масштабів корупція. І подібне творилося на більшості підприємств
України. Та державна влада закривала на це очі. Адже треба було забезпечити
будь-яким чином накопичення первинного капіталу для створення середнього,
багатого, класу. І сама подавала приклад, як це робити, створюючи для себе законні
норми. Таким чином, і в промисловості порушувалися норми всіх вищезгаданих статей.
6. Прийняття Конституції України
28.06.1996 року ВРУ другого скликання (1994 --- 1998) здавалося б повинно було привести до наведення порядку в
народному господарстві, у владі. Та багато народних депутатів, розкуштувавши
смак влади, більше вже переймалися проектами власного збагачення, ніж благом
народу. Прийнявши закон про депутатську недоторканість, вони зробили себе привілейованою
часткою людей в державі. Яким все дозволяється. Ніхто не може притягти депутата
до відповідальності, навіть, після здійснення очевидного злочину без дозволу
ВРУ. А більшість депутатів такої згоди не дає, щоб, і в разі порушення закону
ними, ВРУ також не дала таку згоду. Депутатська недоторканість --- це порушення
норм статті 21 і статті 24 (1-й і 2-й
абзац: «Не може бути привілеїв … за
іншими ознаками». Слово «іншими» в даному випадку можна замінити словом
«посадовими»).
7. Порушенням цих же статей є й прийнятий на закритому засіданні ВРУ, таємно від
народу, закон про депутатські пільги, яким депутати наділили себе настільки
щедро, що і депутати ДД багатої Росії їм, мабуть, заздрять.
8.Не пожалкували для себе депутати ВРУ і
заробітних плат та пенсій. Тут слуги народу також порушили норми статей 21 і 24, знову ж таки таємно,
призначивши собі розміри зарплат і пенсій, які в 50 і більше разів перевищують
прожитковий мінімум. Це виглядає аморально в порівнянні з розмірами заробітних
плат і пенсій державних діячів найрозвиненіших країн, якщо порівняти їх
співвідношення до прожиткових мінімумів цих країн.
Напевне багато ще чого вкрали народні депутати, та про це можуть сказати
компетентні органи. Паралельно з ними дбали про себе і КМУ, і Президент та його
Секретаріат.
9.Відчувши себе земними богами, депутати
прийняли закон про вибори до ВРУ за партійними списками та ще й з прохідним
балом, позбавивши членів малих партій, а тим паче безпартійних , можливості
бути до неї обраними. Знову ж таки порушення норм статей 21 і 24, статті 23,
дбаючи про «розвиток своєї особистості» і порушуючи при цьому «права і свободи
інших людей» і статті 38 (Громадяни
мають право … бути обраними до органів державної влади …).
10. Багато депутатів з Партії регіонів,
КПУ, СПУ, ПСПУ захищали і захищають у ВРУ інтереси Росії, домагаючись ліквідації незалежності України,
шляхом введення другої державної ,
російської, мови, розпалення міжрегіональної і релігійної ворожнечі,
підбурювання російського населення Криму на приєднання Криму до Росії, спротиву
вступу України до європейської спільноти для забезпечення своєї незалежності
від Росії, паплюженням справжньої української історії, борців за незалежність
України, запереченням геноциду голодомором українського селянства в 1932-33
роках., порушуючи норми статті 21,
принижуючи гідність українців, статті 37
.
Загалом вся найвища державна влада незалежної
України порушила норми статті 68 Конституції
України.
Від усіх цих порушень найвищою державною
владою, названих мною статей Конституції України, я постраждав, як і десятки
мільйонів громадян України. Про себе при необхідності розповім потім.
Виходячи з наведеного, прошу
Конституційний суд з допомогою компетентних органів визначити ті норми найвищої
державної влади, які призвели до вказаних мною порушень Конституції України. І
визнати їх неконституційними для подальшого притягнення до кримінальної чи
адміністративної відповідальності безпосередньо винних. Або для притягнення до
солідарної відповідальності у випадку колективного прийняття рішень.
З повагою Микола
Сищенко
05.07.2008 року
Немає коментарів:
Дописати коментар