Голові Шевченківського
районного суду
позовна заява.
Спираючись на статті 21, 22, 23, 24, 28, 34, 38, 40, 42, 43, 45, 46, 48,
49, 53, 55, 56, 62, 64, 66, 67, 68 Конституції України, я звинувачую найвищу
державну владу України від часу
проголошення
незалежності України 24. 08. 1991 року
до сьогоднішнього дня, 30.05.2008 року, а саме Президентів Леоніда
Кравчука, Леоніда Кучму, Віктора Ющенка, голів і депутатів ВРУ всіх скликань,
всіх прем’єр-міністрів і міністрів, у створенні протигуманної соціальної і
громадянської нерівності між громадянами України, в приниженні гідності
більшості громадян всупереч статтям 21, 22 ( 2-й абзац), 64 (1-й абзац), чим
порушили мої і десятків мільйонів громадян України права, надані нам статтями
21, 23, 24 ( 1-й абзац), 27 (1-й і 2-й абзаци), 28 (1-й абзац), 38, 43 (1-й,
2-й, 4-й, 7-й абзаци), 45 (1-й абзац), 46 (3-й абзац), 48, 49 (1-й, 3-й абзаци)
53 (3-й, 4-й абзаци), відчуживши їх і скасувавши де-факто.
Відбувалося це так.
Трудящі всіх
національностей, проживаючих в Україні, в переважній більшості підтримали
відокремлення її від СРСР , зокрема і тому, що сподівалися на покращення свого
життя. А вийшло навпаки. Життя трудящих різко погіршилося в рази. І головна
причина цього не в розірванні економічних зв’язків з країнами бувшого СРСР, а
саме в шкідливій діяльності і злочинній бездіяльності державної влади України.
1.
Коли в Ощадному банку перестали видавати людям гроші по внесках, що
нанесло громадянам України мільярдні збитки і порушило відповідні статті
Конституції СРСР щодо рівності і гідності людей, а також їх права в будь-яку
мить забрати свої внески в єдиному тоді банку, перша ВРУ в незалежній Україні,
обрана ще в УРСР в березні 1990 року, на чолі з Леонідом Кравчуком, а з грудня
1992 року на чолі з Іваном Плющем, і Рада Міністрів на чолі з Вітольдом Фокіним
(5. 1990 --- 10. 1992), Валентином Симоненко (10. 1992), Леонідом Кучмою
(10.1992 --- 09 1993), Юхимом Звягільським (09.1993 ---03. 1994), а також
Президент України Леонід Кравчук (з 12. 1991), проявили злочинну бездіяльність
, не домігшись відновлення виплат і, навіть, не встановивши юридично, хто
повинен ці виплати відновити. Пропажа грошей громадян України на внесках це
була крадіжка в особливо великих розмірах. І тодішня влада України повинна понести матеріальну відповідальність за свою
злочинну бездіяльність.
2. На початку 90-х років державна влада України створила умови для появи
різних фальшивих банків, трастів та компаній, в тому числі й страхових, які
просто видурили брехливими обіцянками у людей гроші, а потім збанкрутували і
поховалися, як миші по норах. Державна влада не розшукувала їх для того, щоб
повернути людям вкрадене і покарати їх за зловживання людською довірою. А
звинуватила людей в надмірній довірливості, і законних підстав для покарання
аферистів не знайшла. Вірніше й не шукала. Таким чином надихнула інших на ще
більші порушення законності і моралі. Це також приклад шкідливої діяльності і
злочинної бездіяльності тодішньої влади в Україні, які призвели до масового
порушення прав громадян згідно відповідних статей Конституції СРСР. І за це
вона повинна понести матеріальну відповідальність.
3. Наступним прикладом шкідливої
діяльності тодішньої державної влади були перетворення у банківській сфері.
Якимось чином в загально бідній Україні поруч з раптово збіднілим Ощадним банком
з’явилися агресивні ненаситні комерційні банки. Вони підняли проценти на
кредити до небачених в Україні розмірів і за рахунок цього швидко розбагатіли.
Робота в банках, де прибиральниця стала отримувати більше кваліфікованого
інженера на промисловому підприємстві, стала найпрестижнішою. А підприємства,
які користувалися тими кредитами , бідніли і скорочували свої штати, лишаючи
людей без заробітку. І сьогодні по рівню життя людей Україна займає місце серед
малорозвинених країн. Це також порушення прав громадян України згідно
Конституції СРСР. І за це тодішня державна влада повинна понести матеріальну
відповідальність.
4. Завдяки шкідливій діяльності і
злочинній бездіяльності влади цього ж періоду відбулося розорення сільського
господарства, колгоспів і радгоспів (на початок 1995 року змінили статус 8, 8
тисяч колгоспів, 94%, розпаювали майно 8,3 тисячі), зниження врожаїв
сільськогосподарських культур (за 10 років продуктивність праці скоротилася в 2
рази), зменшення посівних площ, зниження поголів’я ВРХ, свиней, птахів, були
розорені племінні господарства, птахоферми, інкубатори, перестала в результаті
занепаду виробництва поновлюватися сільськогосподарська техніка, були
зруйновані тваринницькі ферми, заросли бур’янами поля. Люди в селі залишилися
без роботи, моральність різко впала, поширилися крадіжки, пияцтво. Погіршилося
медичне обслуговування, збільшилася смертність.
Результати діяльності і бездіяльності тієї влади на селі можна порівняти
з тим , що відбулося в результаті революції і громадянської війни. Збитки
громадянам і державі були нанесені в особливо великих розмірах. Цим влада також
порушила відповідні закони СРСР, що проголошували рівність, гідність і право на
достойне життя громадян України. І так само повинна понести матеріальну
відповідальність за свою шкідливу діяльність і злочинну бездіяльність.
5. Промислові підприємства перетворили на
акціонерні товариства. Ніби-то віддали відповідальність за результати їх
діяльності в руки їх працівників. Але акціонування нічого не змінило в статусі
рядових працівників підприємств. Бо у свій робочий час кожен зобов’язаний виконувати свої безпосередні
обов’язки. І працівникам ,які
зайняті безпосередньо виробничим процесом немає часу і можливості контролювати
дії керівництва. А державна влада, створивши акціонерні товариства, залишила
підприємства без контролю. В результаті підприємства і їх рядових працівників
почало обкрадати керівництво цих підприємств. Головною метою трудової
діяльності керівництва стало власне збагачення.
Наприклад, на Лозівському
ковальсько-механічному заводі, де я працював начальником конструкторського
бюро, з початку 1992 року в результаті розриву економічних зв’язків з Росією і
пасивності керівництва заводу і керівництва ХТЗ в пошуку замовників, почало
скорочуватися виробництво, погіршився економічний стан заводу. Почалися
затримки у виплаті зарплати, дедалі довші. Щоб не скорочувати заробітну плату
почали скорочувати штати. В той же час на заводі з’явилися різні кооперативи, які, встановивши
тіньовий контакт з керівництвом заводу, використовували майже безкоштовно
виробничі потужності заводу, його енергоресурси і, навіть, фонд заробітної
плати, бо працювали на себе часто і в робочий час, виконували замовлення
сторонніх замовників. Ці замовлення міг би виконувати і завод при бажанні його
керівництва. Але тоді і прибутки керівництва заводу не виходили б за межі
звичайної посадової оплати. Був,
навіть, такий кооператив, який виконував функції відділу постачання в робочий
час, зформований з працівників відділу, і перепродував закуплені матеріали і комплектуючі тому ж таки відділу.
Рядові працівники, які не приймали участі в цих кооперативах, могли лише
здогадуватися про порушення законності, бо часто були свідками цього, але для
офіційного звинувачення потрібен був доступ до документів, якого домогтися було
неможливо. Хто намагався дізнатися правду, опинявся за ворітьми заводу. Були
офіційні перевірки, які знаходили лише дрібні порушення. Бо саме тоді
розросталася до масових масштабів корупція. Чим більше ставало таких кооперативів,
тим більше був тіньовий прибуток керівництва заводу і тим менше воно працювало
над пошуками шляхів покращення економічного становища заводу. А працівникам
заводу для збереження свого іміджу керівництво обіцяло це покращення кожного
місяця.
Отже
і в промисловості державна влада України того періоду своєю шкідливою
діяльністю і злочинною бездіяльністю порушила закони СРСР, що проголошували
рівність, гідність і право на достойне життя громадян. І теж повинна понести
матеріальну відповідальність за це.
5. Прийняття Конституції України
28.06.1996 року ВРУ другого скликання (1994--- 1998) здавалося б повинно було
привести до наведення порядку в народному господарстві, у владі. Та багато
народних депутатів, розкуштувавши смак влади, побачивши які можливості вона дає
для здійснення проектів власного збагачення, більше вже переймалися власними
проектами ніж благом народу. А щоб створити у людей враження про активну
депутатську роботу розводили в ЗМІ соціальну і міжнаціональну демагогію.
Прийнявши закон про депутатську
недоторканість, вони зробили себе привілейованою часткою людей в державі. Яким
все дозволяється. Ніхто не може притягти депутата до відповідальності , навіть,
після здійснення очевидного злочину без дозволу ВРУ. А більшість депутатів
такої згоди не дає, щоб і на них в разі виникнення порушення закону теж не дали
таку ж згоду. Депутатська недоторканість --- це порушення статті 21 (1-й абзац)
і статті 24 (1-й абзац і 2-й абзац: «Не може бути привілеїв … за іншими
ознаками». Слово «іншими» в даному випадку можна замінити словом «посадовими»).
6. Порушенням цих же статей є й
прийняття закону про депутатські пільги., якими депутати наділили себе
настільки щедро, що і депутати багатої Росії їм, мабуть, заздрять.
7. Не пожалкували для себе депутати і
заробітних плат та пенсій. Тут вони також порушили статті 21 і 24, призначивши
собі розміри зарплат і пенсій, які в 50 і більше разів перевищують прожитковий
мінімум . Це виглядає аморально в порівнянні з розмірами заробітних плат і
пенсій державних діячів найрозвиненіших країн, якщо порівняти їх співвідношення
до прожиткових мінімумів тих країн.
8. А ще вони законами щедро забезпечили
себе помічниками, які оплачуються з державного бюджету. Так що їм уже й не
треба сушити голову над аналітичною роботою по створенню законів. Для цього є
помічники. А їм залишається лише по черзі відвідувати зал засідань, щоб
проголосувати за себе і за сусідів так, як скаже лідер партії. Та приймати
активну участь у протистоянні з супротивними партіями. Тут спостерігається
порушення тих же статей Конституції, та ще ,мабуть, і трудового законодавства.
Безумовно є депутати , які активно працюють над створенням корисних законів. І
за це їм щира повага народу.
Тим більше аморальними виглядають всі ці
чотири групи депутатських законів «для себе», обґрунтовані якоюсь міфічною
відповідальністю за службову діяльність, що приймалися вони на закритих
засіданнях ВРУ, таємно від народу, крадькома. Це ж стосується і уряду, і
Президента. Якщо взяти до уваги заяви депутатів , урядовців і Президента, що
вони є найняті народом слуги, як і є насправді в демократичній державі, то
виходить, що слуги обікрали господарів. Що роблять в такому разі господарі?
9. Відчувши себе земними богами, депутати
прийняли закон про вибори до ВРУ за партійними списками та ще й з прохідним
балом , позбавивши членів малих партій, а тим паче безпартійних можливості бути
обраними до ВРУ. Зате до неї може бути обраний будь-хто, неграмотний, дурний,
фізично чи психічно хворий, тільки-но отримавший паспорт, аби лише він був
обранцем лідера партії, яка потрапила до ВРУ.. Таким чином депутати всіх
скликань поступово перетворили ВРУ на закрите акціонерне товариство, в
перспективі сімейного типу, по пограбуванню народу і держави. Знову ж таки
порушення статей 21 і 24 Конституції України. І статті 23, дбаючи про «
розвиток своєї особистості» і порушуючи при цьому «права і свободи інших
людей».
Нічого дивного немає в тому, що так
сталося., бо більшість депутатів Конституції не знає. В цьому впевнюєшся коли
слухаєш їхні суперечки під час різних телевізійних шоу, на які вони знічев’я і
для самореклами дуже полюбляють ходити.
10. Багато депутатів з «Партії регіонів»,
депутати від КПУ, ПСПУ, СПУ захищають в ВРУ інтереси Росії, домагаючись
ліквідації незалежності України, розпалюють міжрегіональну, національну і
релігійну ворожнечу серед громадян України, чим порушують статтю 37 (1-й абзац)
і принижують гідність українців.
Таке ж саме порушення спостерігається і у
відношенні до державної української мови, коли багато депутатів, отримуючи
захмарну в реаліях сьогоднішньої України
матеріальну винагороду за свою працю, не спромоглися або демонстративно не
захотіли досконало вивчити державну мову і подають приклад зневаги до
незалежної України, використовуючи російську мову на державному рівні, стаючи
фактично на бік її відкритих ворогів.
Від усіх цих порушень, названих мною
статей Конституції України, я
постраждав, як і десятки мільйонів
громадян України. Маючи 42 роки трудового стажу, я отримував пенсію нижче
прожиткового мінімуму. Не отримуючи зробітну платню і не маючи інших прибутків,
я змушений був за власним бажанням покинути завод. Щоб забезпечити кошти на
життєво необхідні потреби дрібною торгівлею. Не отримавши на заводі зароблені
гроші, я двічі звертався до Президента Леоніда Кучми. Та він моїх звернень не
читав, бо державні діячі відгороджуються від громадян парканом з помічників,
які і уособлюють для громадян державну владу. Я щороку полов буряки, щоб мати
цукор і зерно на муку. Полов кукурудзу,
соняшники за зерно і олію. Працюючи на заводі, робив це за рахунок часу,
наданого Конституцією для відпочинку, у вихідні дні ї у відпустці. Працював
тяжко на дачній ділянці, щоб мати овочі на зиму. Дуже б хотілося, щоб кожен
народний депутат виполов тричі гектар буряків самостійно і лише за це отримав
заробітну платню. Це б дало йому можливість краще дізнатися, що таке Україна і
яка важка праця у сільському господарстві. Тоді б і ставлення до нього було
шанобливе. Я вкладав, відриваючи від сімейного бюджету, гроші в трасти і в
страхове товариство «Саламандра» і втратив їх. Я не зміг заплатити за дочку хабара, щоб вона
здійснила свою мрію і поступила до медичного інституту, маючи стаж роботи в
лікарні. Я не зміг заплатити за вступ до інституту сина. Я не зміг би поховати
по-людськи, якби не допомогли родичі, свою матір, вдову загиблого на Курській
дузі, мого батька, яка все життя тяжко пропрацювала на фізичних роботах, щоб
виростити трьох дітей, на яких держава комуністична давала мізерну пенсію.
Врешті мені довелося їхати з дому на заробітки.
Всі ці приниження моєї людської гідності,
фізичні і моральні страждання сталися з вини державної влади незалежної
України.
Я звертаюся до шановного суду з проханням
покарати матеріально всіх представників цієї влади з урахуванням тяжкості їх
провини. Винні вони всі. Але в різній мірі.
Сподіваюся, що вони зрозуміють моє прагнення
принести користь народові України і не матимуть зла на мене.
Це покарання буде початком революції
совісті і права в Україні. Бо одні, сподіваюсь добровільно віддадуть лишки, що
вони м’яко кажучи «надбали»,
а у інших доведеться забирати примусово. Тільки таким шляхом держава може
отримати кошти, необхідні для побудови нових підприємств, створення нових
робочих місць, підтримки і розвитку сільського господарства, розвитку інших
сфер життя на благо народу України.
Для себе за мої моральні і фізичні
страждання, за приниження моєї людської гідності і за витрати здоров’я на даний позов я вимагаю компенсацію 100 тисяч гривень.
Суму, яку багато хто з представників державної влади може сплатити мені без
значного збитку одноосібно. Я ж пропоную цю суму розподілити на всіх. І це для
них взагалі буде непомітною витратою.
Щоб визначити розмір грошового чи
матеріального покарання, треба порівняти Україну з розвиненою європейською
державою, приблизно рівною Україні за
площею і населенням. Наприклад, Францією.
Взяти співвідношення матеріальної винагороди
представникам державної влади і прожиткового мінімуму і за таким же
співвідношенням встановити матеріальні винагороди, включаючи і пільги
представникам нашої державної влади. І не більше. Можна менше, з урахуванням
співвідношення бюджетів.
А далі вже наші державні діячі знайдуть законні
можливості примусити поділитися з державою і народом, без приниження їх
гідності і при забезпеченні їм безбідного подальшого життя, і представників
найбагатшого прошарку населення України.
З повагою
Микола Сищенко
01. 06.
2008 року
Немає коментарів:
Дописати коментар